“ДОНБАС МЕДІЯ ФОРУМ – 2020”: Ідеологія патріотизму чи деідеологізація Українских медіа під час війни

11-12 вересня відбувся шостий «Донбас Медіа Форум». У переліку заявлених тем одна з головних: постконфліктне врегулювання і підтримка громадських дискусій про мирне політико-дипломатичне вирішення ситуації на Сході України. Поставлена мета – зробити інформаційно якомога більше для того, щоб припинити конфлікт. Мета цілком благородна, проте способи її досягнення проголошувались подекуди доволі дискусійні. Тяжіння організаторів до балансу протилежних позицій викликало нерідко і нерозуміння, і заперечення. Мова не лише про дискусію навколо питання, чи мають медіа вплив на особистість. Більш принциповим було питання про місце ідеології в медійній політиці ЗМІ щодо Донбасу.

Директорка державного телеканалу «Дом» Юлія Островська зауважила, що в Росії виділяють великі кошти на формування патріотичного настрою шляхом створення медіапродукту (наприклад, фільм «Кримський міст», який ефективно вплинув на аудиторію). Гостя констатувала, що «нам також треба згадати про нашу велику історію, про наших великих гетьманів, і знайти наші спільні цінності, і транслювати їх з екрану і таким чином об’єднуватися». Із цим твердженням важко погодитися саме через простоту змістовності. Медіависвітлення теми гетьманів, звеличення постаті Хмельницького, і загалом успішної історії України (у братерстві) є надзвичайно поширеним зі сторони Росії.

Врахування ідеологічних змістів російської пропаганди необхідне як мінімум для того, щоб не об’єднатися з ними. Адже Україна відносно нещодавно здобула свободу в потрактуванні власної історії. Матеріали з об’єктивним висвітленням минулого в достатньому обсязі досі не представлені. І що як не медіа може відіграти найбільшу роль у формуванні свіжого ідеологічного тла – чіткої змістовної протидії конкретним ворожим ідеям, спростування нав’язуваних концептів у популярних формах, спрямованих на широкі аудиторії

Теза про те, що гіпотетичне вимкнення російських телеканалів на окупованій і українській території забезпечить появу критичного мислення і бажання дізнаватися про дійсність з українських джерел звучить нелогічно. Окреслене вимкнення дозволить посилити ефективність формування запропонованої Україною світоглядної орієнтації населення. А вказаний у попередньому твердженні наслідок є популізмом. Загалом як і те, що особи, які розуміються на інформаційній гігієні і критиці, не стануть аудиторією російських медіа.

Складається враження, що явище ворожої пропаганди сприймають без врахування її масштабів і розуміння кінцевих цілей Росії – підкорення України в тій чи іншій формі.

На Медіа Форумі в розмові про Донбас звучало і пропагування повного знецінення ролі ідеології в комунікаціях з населенням. За думкою Віталія Сизова, аналітика ГО «Донецький інформаційний інститут», державне мовлення є незалежним від ідеологічного компоненту. Медійний майданчик має бути вільним для людини з будь-якими ідеологічними позиціями, адже ідеологічна визначеність тягне за собою розгортання громадянської війни всередині суспільства. Об’єднати ж українців здатні виключно ідея повернення непідконтрольних територій і гуманітарні питання.

Тобто медіа мають бути спрямовані на єдність країни і гуманітарний трек, ігноруючи різність думок в контексті природи російсько-української війни, інформаційний аспект якої охопив Україну. Під вимогою деідеологізації маскується впровадження нової конкретної ідеологічної структури, яка суттєво знижуватиме вибудовування різнобічного захисту в ході війни з Росією.

Називання зароджуваної української ідеології «незрозумілими фанатичними ідеями» ставить питання, чи не є висловлена критика поверхневою, неетичною, а можливо і небезпечною. Чи не ігноровано деякими експертами на медіафорумі явище потужної інформаційною війни проти України? Чи не знищує окреслена позиція необхідність зростання військової сили України? Які межі лояльності до агресії Росії з позиції акцентування на досягненні об’єднання?

Проте обговорення ролі патріотизму в роботі медіа проявило і адекватне розуміння сили ідеології. Журналіст Станіслав Асєєв, що провів два роки в застінках т.зв. ДНР за свою проукраїнську позицію в медіа, влучно зауважив, що під час війни деякі журналістські стандарти мають зміщуватися. Не всі мають право на слово в прямому ефірі, принаймні поки триває конфлікт і війна. Використання ідеологічної призми в роботі сучасних українських медіа необхідна, оскільки існують об’єктивні підстави остерігатися можливого глибшого вторгнення Росії. Досвід окупації Донбасу засвідчує сприятливість фактору ідеологічного впливу задля зручної і ефективної стратегічної роботи з суспільними групами.

Глибокими і доречними в ході даного обговорення стали слова Асєєва про те, що залучення певних груп з окупованих територій як аудиторії для українських медіа є неможливим, оскільки мова йде про абсолютно різні світоглядні парадигми. Дискусія можлива в межах однієї системи цінностей: у випадку України – західної. Сподівання на зміну ситуації з ворожим ставленням адептів «Русского мира» до всього українського є абсолютно нереалістичним саме через взаємовиключні цінності та ідеології. Про це, до речі, переконливо доказано дослідженням ДІСДПА в 2019 році на замовлення Мін ТОТ «Особливості комунікації з мешканцями тимчасово окупованих територій (оцінка та пошук нових моделей)» (див. http://www.isdpa.org.ua/publications), яке було презентовано на попередньому Форумі.

Деідеологізація українського інформаційного наративу стане білим прапором перед інформаційним наступом росіян, а також поверне маргіналізований і провінційний образ-статус України.

Переконливо опонував таким підходам виступ Дмитра Крапивенка – головного редактора часопису «Український тиждень». Ним було наголошено, що на окупованих територіях відбувається «зачистка ландшафту» від усього українського: демонтовано пам’ятники Т.Шевченку, пам’ятник Сагайдачному в Севастополі, пам’ятну стелу В. Стусу на корпусі університету в Донецьку тощо. Культура, символіка, система патріотичних координат – це все складники ідеологічного форматування. Якщо на окупованих територіях відбувається затирання будь-якої прив’язки до України, то саме це є аргументом на користь підтримки української ідеології та патріотизму на території України, в тому числі і через засоби масових комунікацій.

Робота в цьому руслі має бути безпосередньо пов’язана з глибинним різностороннім дослідженням, а не з баченням України і світу окремими тимчасово перебуваючи при владі персонами. Крім того, тема нищення українськості є актуальною для створення контенту, орієнтованого на Донбас, адже викриття штучності російських наративів є необхідністю.

Надання медіамайданчика абсолютно всім, заклики до чого звучали в студії, прокоментовані Дмитром Крапивенком з такого боку. «Наша позиція – не давати слова антиукраїнським силам. Ми вважаємо, що неможна вести діалог з представниками ОПЗЖ, оскільки це не українська партія, а п’ята колона ворога, і ми вважаємо, що з ними не можна вести діалог про майбутнє України. Проте ми спілкуємося з представниками усіх інших політичних партій, у тому числі і тих, до кого не маємо симпатій». Плюралізм думок є штучно притягнутою вимогою, адже одне медіа не може озвучувати думки щодо громадянської війни і російсько-української війни одночасно. «Коли медіа надає слово всім, медіа знімає з себе відповідальність. Медіа формують певну картину світу, інакше не буває. Простір для дискусії слід шукати, але він не безмежний».

Загалом же ідеологічний багаж передбачає включення актуальних наративів (Донбас – природня частина України), а також боротьбу з упередженнями та стереотипізацією (наприклад, щодо переміщених донеччан).

Таким чином, «Донбас Медіа Форуму – 2020» позначений позиціями певного ігнорування інформаційної війни Росії проти України. Ідеологія патріотизму визначається деким як зайвий і навіть маргінальний компонент державної інформаційної політики.

Проте обнадійливим є розвиток дискусії з медіаактивістами, які використовують ідеологічну призму в своїй діяльності і усвідомлюють необхідність формування ідеологічної основи. Разом з тим, продукований ніби з ідеологічною метою контент усе ж таки вимагає консультування з експертами з точки зору усвідомлення світоглядної системи і структури культурно-історичних пріоритетів, навколо який відбувається об’єднання держави. Адже ідеологія патріотизму не тяжіє до крайніх правих настроїв і готова запропонувати осучаснені культурно-історичні цінності з реальною об’єднувальною силою.